Петриківський народний розпис потрапив до списку нематеріальних світових культурних цінностей ЮНЕСКО
Петриківку продовжують поздоровляти. Нагадаємо, що 5 грудня народний розпис потрапив до списку нематеріальних світових культурних цінностей ЮНЕСКО. Першим зі всієї України. Друга подія не всесвітнього масштабу, але теж важлива. Сьогодні Петриківський район святкує двадцять другу річницю відновлення. З восьми тисяч населення – шістсот жителів професійно займаються петриківським розписом. Вони й діти, які лише починають малювати, і є головні герої села майстрів. У тому, що останні п’ять років Петриківка стала голосно заявляти про себе на всіх рівнях, безумовно, є заслуга обласного та районного керівництв. Адже два століття у цих місцях передають секрети майстерності. І навіть досвід поїздок до штаб-квартири ЮНЕСКО є. У 1986-му в Парижі на всесвітній виставці майстрів побувала петриківська художниця Людмила Горбуля. У Петриківському ПТУ завжди є кого навчати майстерності. Якщо раніше майже всі випускники йшли працювати на тамтешню фабрику, то зараз фабрики немає – закрилася відразу після розпаду СРСР. А колись тут працювало більше тисячі майстрів різних напрямів декоративного мистецтва. Мрія тих, хто віддав фабриці “Дружба” багато років, щоб нові проекти під егідою ЮНЕСКО якось вплинули на відродження виробництва. Але реалісти кажуть, що минуле повертається хіба що у старих малюнках. Твір Василя Соколенка знайшли на смітнику після закриття фабрики. Майстру зараз дев’яносто два роки, він ще малює. Чоловік за життя потрапив на імпровізовану стіну пошани в музеї мистецтва Петриківки. Ось вони: Федір Панко, Тетяна Пата і Василь Соколенко. Донька Федіра Панка вирішила створити окремий музей батька. Щоб земляки не забували людину, яка була засновником і школи, і училища, і фабрики. Скоро біографічна експозиція з’явиться у тамтешньому Будинку Культури. Поєднання фарб у петриківському малюнку ніколи не півторюються. Сьогодні це вийшла така композиція – у подарунок знімальній групі. Дійові особи сюжету: цибулинка, кучерявка і калинка. Цибулинка – винахід саме петриківців. Недарма вона потрапила на місцевий логотип, який розробила наша знайома Людмила Горбуля. Тепер таку цибулинку можна зустріти на автобусах та літаках. Все ж таки душа Петриківки відроджується. Поступово повертаються візерунки на паркани та стіни будинків. Хоча на вулиці похмура погода, прогнози в Петриківці особливі. Деякі людини не бачать навколо себе сірих кольорів. У допомогу їм – палички-рогозинки, зрізані власноруч, пензлі та фарби. Батьки та вчителі навчать. Коти ділитимуться ніжною шерсткою для тонісіньких пензлів. Хто зна – можливо тепер і ЮНЕСКО своїм ім’ям захистить благословенне село майстрів.
