Будинок-примара

В одному з будинків на вулиці Коксовій відкрився третій подих. Двоповерхова житлова будівля п’ятдесятилітнього віку благополучно пережила три черги виселення. Був час, коли її не могли знайти на архітектурних планах та картах міста. Сьогодні мешканці намагаються вести себе тихо, не брати участи у виборах і не давати інтерв’ю. Біля будинку-примари побувала наша знімальна група. Пошук будинку номер шість по вулиці Коксовій виявився непростою справою. У цьому кварталі будинків під таким номером три (втім, нехай не турбуються аматори містичних чисел). Це звичайнісінька плутанина, отже не дивно, що в цій плутанині один з будинків просто загубився. Був час, коли з цього будинку надходили скарги (в тому числі й у нашу редакцію) на неуважність з боку міського керівництва і взагалі на те, що будинок ігнорують. Про що конкретно хотіли повідати мешканці, чесно кажучи, ми так і не зрозуміли. Приїхали розібратись на місці. Зателефонувати про наш візит не було можливости: у будинку відсутній телефонний зв’язок. Розмова з двома мешканками, що побажали залишитись невідомими, теж мало що прояснила в сьогоднішніх подіях. Живуть собі й живуть. Проте історія будинку цікава. Десять років тому почали зносити будинки в санітарній зоні коксохімічного заводу, а наш будиночок і ще два таких же, що розташувались у “зеленій зоні”, на архітектурних планах і картах не знайшли. Тому про всяк випадок вирішили і звідси мешканців виселити. Та якось відразу організувати не вийшло. Половину виселили, про іншу забули. Квартири, що залишились у спішному порядку мешканці приватизували, будинок знову з”явився на карті. І поступово пригода зі зникненням стала забуватись. Тільки й досі до будинку, тихо скаржаться мешканці, мало проявляють уваги ті, хто зобов”язаний займатись ремонтом та благоустроєм. – Може, тому, – припустили ми, – що скаржитесь тихо? А якщо вчетверте почнуть переселяти? -побоюються аборигени.