Дніпропетровськ може втратити статус всеукраїнського центру водного спорту

Президент України не раз наголошував на необхідності розвитку спортивного виховання молоді і підготовки спортсменів високого класу для участи у світових змаганнях. Услід за президентом чимало говорили про це й місцеві чиновники. Проте на практиці спостерігається протилежне – спорт не тільки не розвивається, а навпаки робиться все для того, щоб спортивні заклади занепадали. Останнім часом особливо потерпає спортивна гребля, що свого часу була у Дніпропетровську спортом номер один.  Гребний клуб “Амур” існує вже шість років, займаються у ньому в основному підлітки Фрунзенського та Лівобережного житлових масивів. Базується клуб у спортивній школі, а човни зберігаються у старому фургончику. Керівництво клубу вирішило збудувати базу прямо на березі, а поруч влаштувати декілька спортивних майданчиків. Два роки спортсмени готували проекти і узгоджували різні тонкощі, а напередодні вирішення свого питання на сесії міської ради дізнались, що землю, на яку вони претендували, продають з аукціону. Клубові ж пообіцяли інший клаптик землі, щоправда, вже не на такому привабливому місці. І знову треба гаяти час на оформлення документів. Не легше і дорослим. З існуючих колись п”ятнадцяти баз підготовки веслувальників у Дніпропетровську залишилось декілька. Любителям попрацювати веслами на Дніпрі майже ніде займатись. У гребному клубі школи вищої спортивної майстерності готують переважно професіоналів для почесних змагань. Зокрема, дорого коштує медичне обладнання, необхідне спортсменам для тренування, недешевий і інвентар. У середньому човник коштує близько шести тисяч доларів. Придбати його за власні кошти спортсмени не взмозі – мають залучати спонсорів. Переважно на спонсорську підтримку розраховують спортсмени, виїжджаючи на престижні змагання. І дуже часто виграють їх. Парна четвірка клубу “Чотири ікс” входить до збірної України і заробила своїй країні чимало нагород. Попри всі фінансові негаразди, Дніпропетровськ залишається найсильнішим центром підготовки веслувальників, проте влада згадує про цю обставину лише тоді, коли справа доходить до отримання тих самих нагород.