Тварини-інваліди шукають хазяїв
У Дніпропетровську півтора року, як діє притулок для безхатніх та покалічених чотирилапих. Собаки і коти потрапляють туди з усього міста: когось переїхав трамвай чи потяг, над кимось познущалися жорстокі городяни. Усі тварини лікуються, проходять курс реабілітації, а потім їм вже підшукують господарів. Нерідко тварин забирають іноземці. Мешканці Польші, Чехії, Німеччини та Данії охоче беруть собак та котів з каліцтвами, а от наші – рідше. Чотирилапі вихованці притулку гостей зустрічають біля хвіртки. Від собачого гавкоту у вухах дзвенить, втім, ані волонтерів, ані відвідувачів це не дратує. Усі, хто тут працює, люблять тварин: знаходять їх скаліченими на залізничних коліях, у мішках на смітниках, лікують, виходжують та підшукують їм хазяїв. Ось цю собаку знайшли сьогодні на залізничних коліях. У неї травмовані лапи, втім, волонтери переконані – зможуть допомогти і їй. Зараз у притулку більше 20 тварин-інвалідів: без кінцівок, з перебитим хребтом та навіть сліпі. Тварин, які пройшли реабілітацію, розташовують у вольєрах, втім, вистачає їх не для усіх. Волонтери не приховують: мають певні проблеми з фінансуванням, тому ніколи не відмовляються від допомги, причому не завжди потрібні саме гроші. Щодня чоирилапим необхідно 400 літрів їжі. Тому керівництво притулку постійно у пошуках харчів для вихованців. Переважна більшість тварин зараз вилікувалася та шукає хазяїв. Рита обирає собі приятеля серед маленьких цуценят. Пригледіла одразу двох. Щодня з притулку забирають у родини близько сотні безпритульних собак та котів. Знайти хазяїна намагаються і для Сніжинки. Хоч собака пересувається завдяки спеціальному візочку, але дуже любить гратися та пустувати. Таких, як вона, – кажуть волонтери, – нерідко забирають іноземці. За півтора року знайшли хазяїв за кордоном 27 тварин-інвалідів. Ось ці безлапі собаки також готуються до мандрівки. Їхні господарі вже знайшлися. Багато тварин залишають притулок, але на їхні місця одразу приходять інші. У більшості за їхнє життя доводиться боротися по кілька місяців. Людська жорстокість, кажуть волонтери, немає меж. Але тих, хто здатний на щиру любов та турботу, переконані, – більше.
