У Дніпропетровську другий день безкоштовно годують бомжів

У наметі з гарячою кухнею, розташованому на площі Островського, за цей час побувало близько трьохсот безхатченків. У кожного з них різні життєві історії, та перспектива одна: щодня виборювати право на життя. Сьогодні бомжам міста пощастило: вони ситі та зігріті. Однак завтра все зміниться. Цей чоловік у рідному місті бомжує 12 років. У своєму соціумі він майже ветеран. Як опинився на вулиці, розповідати не хоче. Але до такого життя за довгі роки звик. Сьогодні у діда Кості свято: дають перловку з тушкованкою. Вчора була гречка, – теж непогано. Для Олександра, який бомжує всього три роки і пам«ятає нормальне життя, цього замало. Він прагне повернутись туди, звідки його викинула доля, та от як – не знає. Каже, воював в Афганістані, мав родину, житло і певні перспективи. Навіть зараз, опинившись просто неба, намагається самостійно заробляти на свої потреби. Найгірший час для всіх безхатченків – зима. І холодно, і голодно. Навесні багато хто їде заробляти: навіть корейці, які на українських ланах займаються сільським господарством, наймають на роботу бомжів. Платять, звісно, небагато, але безхатченкам і це – за щастя. Зараз вони, як то кажуть, перекантовуються. Товпляться біля єдиного в мільйонному місті нічного притулку. Він розрахований лише на двадцять місць. Світлана Петровна, яка у центрі соціальної допомоги вже п«ять років, сусідства з бомжами не цурається. Каже, – хтось повинен їм допомагати. Доки роздає гарячу кашу в наметі, вислуховує різні історії з їхнього життя. Вже завтра на цьому місці намету харчування не буде. До речі, і ці два дні він працював на спонсорські шістсот гривень. Що їстиме вранці, дід Костя ще не знає. В нього немає ніяких планів та очікувань, він росте, як бур«ян на городі. Колись мав мрії, тепер і їх загубив.