П’ятого травня всесвітня спільнота відзначає День боротьби за права інвалідів

В Україні мешкає більше двох з половиною мільйонів інвалідів. Це один з незахищених прошарків населення, вважають борці за права інвалідів. За кількістю людей з обмеженими фізичними можливостями Дніпропетровська область посідає друге місце в країні. Юля Онацька в Дніпропетровському дитячому будинку-інтернаті вже третій рік. До цього мешкала з мамою в Маріуполі. Дічина, як і багато інших дітей з проблемами руху, вела замкнутий спосіб життя. На вулицю майже не виходила: непристосований ліфт не дозволяв спуститись з третього поверху. А за той час, що вона в інтернаті, виїздила навіть за місто, до річки. В закладі такі емоційні подарунки дітям влаштовують за рахунок спонсорів. Через рік Юля вступає в доросле життя. Мріє вивчитись на оператора комп«ютерного набору. В майбутнє дивиться з оптимізмом. Підприємства та фірми потроху починають брати до себе на роботу людей з обмеженими фізичними можливостями. Та справа не тільки в цьому. Працевлаштувати — ще не значить створити всі умови для інваліда. Майже в усіх громадських місцях відсутні елементарні пристосування для таких людей. Цей інститут — єдиний в Україні, що досліджує здоров«я і проблеми інвалідів. Тут люди з обмеженими можливостями проходять лікування та реабілітацію. Тамара Йосипівна — одна з них. Двадцять років тому майже втратила зір. Прилаштовувалась до життя дуже важко. Мріє, що коли-небудь і в Україні незрячим будуть допомагати собаки — поводирі. Уже два роки в Україні існує новий закон про захист прав інвалідів. Але всі його положення так і залишаються на папері. Лише п«ять відсотків закладів країни мають пандуси, майже всі ліфти не пристосовані для колясочників, а транспорт для перевезення інвалідів — узагалі нездійсненна мрія. Самі ж люди з обмеженими фізичними можливостями кажуть: не не давайте нам хліба, дайте можливість його заробляти. І сподіваються, що суспільство їх почує.