У Дніпропетровську відкрилась виставка присвячена історії дисидентського руху

Історія дисидентського руху не обмежується київськими та львівськими сторінками. В ній чималий і дніпропетровський внесок, доказують автори виставки «Свобода бути і свобода говорити», що відкрилась у музеї «Літературне Придніпров’я». До того ж відкриття музейної експозиції перетворилось на вечір зустрічі учасників подій шістдесятих-вісімдесятих років. Ніяких особливих дій ми не влаштовували, просто хотіли жити, як люди, — говорить Володимир Сіренко. — Жити у світі, а не в закритому місті і не в зачиненій країні. І навіть коли мені запропонували очолити опозиційну організацію, я казав, що моя організація — це мої вірші, — стверджує поет. Колишні політв’язні Кузьменки, — Олександр Олексійович та Олена Федорівна, — приймали у себе студентів, лікарів, учителів, односельців з Лоц-Кам’янки, гостей із Запоріжжя, Миколаєва, Києва, Львова. Всі були різні, з різними ідеями та світосприйняттям, та в них була гостра потреба спілкуватись. Дім Кузьменків — це була їхня вільна країна. Дисидентський рух хоч і мав політичну складову, яка відбивалась у літературних творах, але його суть усе ж таки ховалась у засобах інтелектуального, художнього самовиразу. Співробітники КДБ цього, мабуть, не відчували. Для них будь-яке самовираження значило одно — протест. Процес деполітизації дисидентського руху ще не зовсім завершився. Та, можливо, і не завершиться, тому що все неоднозначно. У сьогоднішніх поезіях митців старого дисидентського гарту політики теж можуть побачити щось образливе. Зараз, можливо, інші засоби боротьби з інакомИслячими, — більш гуманні. Тому влада дає дозвіл: хай пишуть. Кордони свободи розширені. Існує ще один дозвіл — на пам«ять. Світлана Мартинова, співробітник музею, зібрала всі ці матеріали і документи не для того, щоб щось комусь доказати, а щоб всім нагадати. Це обов«язково треба робити за будь-яких часів.

WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com