Яким він буде – рік Собаки?

Сімдесятчотирирічній Валентині Зайченко, що мешкає по вулиці Чухновського, дев”яносто один, рік Собаки віщує життя в майже нелюдських умовах. Від її старого будинку залишились тільки дах та стіни. Міська влада, сусіди, соціальні служби не раз пропонували допомогу, та кожного разу жінка відмовлялась. Після п”ятнадцятиденного голодування Валентина Зайченко згодна на переїзд, але за однієї умови. Якої?- знає наш кореспондент. Валентина Зайченко не любить гуляти на подвір”ї – мучать спогади. Ще двадцять років тому тут був і сад, і город з багатим урожаєм. “Господарство догляд потребує, а я не те що господарству, собі іноді ради дати не можу,” – скаржиться одинока жінка. Після виходу на пенсію в її житті почалась чорна смуга, та ще в дві тисячі п”ятому хатина, що не набагато старша за свою господиню, почала валитись. Родичей у Валентини Павлівни нема, а до сусідів вона за допомогою не зверталась і звертатись не збиралась. Іноді навіть обурюється, коли вони докучають їй своєю турботою. Каже, що переживала і важчі часи. Та сусіди все ж таки проявили наполегливість і самі звернулись до потрібних інстанцій. А останні п”ятнадцять днів і без того слабке здоров”я Валентини Павлівни похитнулось. Більше двох тижнів вона пролежала у холодній хаті без електрики та всіляких комунікацій. Температура в її кімнаті така ж, як і на вулиці. Вугіллям вона вже давно не опалює домівку, а газові труби навіть не прокладені. Шосту зиму поспіль від морозів її рятують три ковдри та склянки з теплою водою. Її зимовий раціон – сухарик та стакан води. Їжу від сусідів вона й досі не приймає. У своїх життєвих негараздах жінка частково звинувачує керівництво Південного машинобудівного заводу, де відпрацювала більше сорока років. Ще одну зиму я переживу, каже жінка, але боюсь, що голод все ж таки звалить з ніг.